Венеція — одне з найвідоміших міст світу, яке щороку приваблює мільйони туристів своїми каналами, гондолами та величною архітектурою. Про це повідомляє Nexpress.
Проте мало хто замислюється над тим, як це дивовижне місто тримається на воді вже понад тисячу років. Відповідь на це питання ховається в унікальній системі дерев’яних паль та складних інженерних рішеннях, які дозволяють Венеції не лише існувати, але й зберігати свою красу та велич.
Дерев’яні палі: фундамент Венеції
Венеція була заснована у V столітті на болотистих островах лагуни, де не було можливості звести звичайний кам’яний фундамент. Щоб вирішити цю проблему, венеційці розробили унікальний метод будівництва: вони використовували дерев’яні палі, які забивали у дно лагуни, створюючи своєрідний «кістяк» для будівель.
Палі виготовляли з міцної деревини, зокрема з модрини, дуба та вільхи, привезених із лісів Хорватії, Словенії та Чорногорії. Модрина була особливо цінною через свою здатність ставати міцнішою у воді. Дерев’яні стовпи забивали настільки щільно, що вони утворювали міцну основу, здатну витримувати вагу кам’яних будівель.
Чому деревина не гниє?
Унікальність венеційського фундаменту полягає в тому, що дерев’яні палі, перебуваючи повністю під водою, не гниють. Це пояснюється відсутністю кисню, який необхідний для розвитку бактерій та грибків. Вода лагуни, насичена мінералами, поступово перетворює деревину на своєрідний «камінь», що ще більше підвищує її міцність.
Крім того, водні потоки лагуни постійно омивають палі, знижуючи ризик їх руйнування. Деякі дослідження показали, що деревина, яка пролежала під водою кілька століть, зберігає майже первісну міцність.
Як будували будинки на палях?
На дерев’яні палі укладали основу з дерев’яних брусів, а зверху — кам’яні плити, які розподіляли вагу будівель. Для зведення стін використовували цеглу та білий вапняк, привезений із хорватських кар’єрів. Вапняк був обраний не випадково: він стійкий до дії солоної води та має властивість поглинати вологу, що захищає стіни від руйнування.
Будинки зводили у декілька поверхів, а для зміцнення конструкцій використовували арки та колони. Внутрішні приміщення часто були підняті на кілька метрів над рівнем води, щоб уникнути підтоплень під час припливів.
Проблеми сучасної Венеції: чому місто тоне?
Попри геніальність інженерних рішень, Венеція останні десятиліття стикається з серйозною проблемою — поступовим затопленням. Місто тоне зі швидкістю близько 2 мм на рік через кілька причин:
- Зростання рівня Світового океану.
- Осідання ґрунту через видобуток води та газу у ХХ столітті.
- Ерозія фундаментів під дією морських хвиль та часті штормові припливи.
Щоб врятувати місто, влада Венеції запустила проект MOSE — систему рухомих бар’єрів, які блокують припливні води під час сильних штормів. Перші результати цього проекту вже показали свою ефективність, проте остаточне рішення проблеми потребує ще багато зусиль та фінансових вкладень.
Як Венеція зберігає свою архітектуру?
Захист історичних будівель — ще один важливий аспект боротьби з затопленням. Щоб зберегти знамениті палаци, мости та храми, використовують спеціальні методи гідроізоляції та відновлення фундаментів. Палі зміцнюють додатковими бетонними та сталевими конструкціями, а фасади будівель покривають спеціальними сумішами, що відштовхують вологу.
Крім того, венеційці активно займаються очищенням каналів від мулу та сміття, що дозволяє знизити рівень води та покращити циркуляцію в лагуні.
Висновок
Венеція — це не лише місто-музей, але й приклад унікальних інженерних рішень, які дозволили збудувати величне місто на воді та зберегти його протягом століть. Дерев’яні палі, спеціальні матеріали та майстерність венеційських будівельників створили фундамент, який досі дивує науковців з усього світу.
Проте сучасні виклики вимагають нових рішень та технологій, щоб врятувати це дивовижне місто від затоплення та зберегти його красу для майбутніх поколінь.
Нагадаємо, раніше повідомлялося про те, чому Німеччину інколи називають Германією, а Голландію — не Нідерландами: походження назв країн.
Залишити відповідь